Батькам для читання...

Важка дитина...

            Знову черговий виклик до школи. Наталі було сором­но, але що нічого не вдієш. Отож і цього разу, поба­чивши на своєму телефо­ні номер учительки, вона зрозуміла, що та телефо­нує їй не для того, щоб по­хвалити доньку, а має на­мір знову присоромити її.
          Наталя й сама вже стоми­лася від цих викликів, але всі її намагання хоч якось вплинути на доньку та порозмовляти з нею щиро щоразу закінчува­лися сварками. Жінку викли­кали до школи, просили вжити відповідних заходів щодо ви­ховання доньки, погрожували "славетним" майбутнім дитині, однак за тиждень-два Наталя знову стояла перед дверима вчительської, щоб вислухати чергову порцію неприємнос­тей про свою доньку. Але так було не завжди. І Наталя це до­бре пам'ятала...
          Її Оксанка зростала слав­ною дівчинкою. У дитинстві була спокійною і тихою, за­вжди, якщо Наталя попросить, допомагала їй у господарстві. Та й у школі в початкових кла­сах вона теж навчалася добре. Жінка навіть уявити не могла, що одного разу все зміниться і їй буде соромно бути при­сутньою на батьківських збо­рах через те, що відразу після хлопців-розбишак згадують ім'я її доньки. Усе змінилось після того, як вони з чолові­ком розлучилися. Оксанка тоді тільки до п'ятого класу перейшла. І хоча була вже до­волі дорослою, так і не змогла зрозуміти того, чому мама й тато більше не живуть разом. До того ж батько узагалі ви­рішив викреслити їх зі свого життя, щойно отримав штамп про розлучення в паспорті. Наталя тоді намагалась пояс­нити дівчинці, що так буває в дорослому житті, що інколи люди розлучаються й забува­ють про власних дітей. Чи її слова були не занадто пере­конливими, чи просто дитя­ча психіка не могла збагнути сказаного, але Оксана цього всього не зрозуміла. І у відпо­відь на все, що відбувалося в її житті, вирішила змінитися та стати іншою.
          "Якщо мене не люблять чем­ною і доброю, - думала дівчин­ка, - звичайно ж, не люблять, бо якби мама і тато любили, то не розлучилися б, тоді я буду поганою... Дитячий макси­малізм, підліткова криза віку, перше потрясіння в житті - і, як підсумок, дівчинка і справді стала іншою.
            Спершу Наталя навіть не по­вірила в те, що її донька роз­била вікно у школі. Спочатку думала, що просто переплута­ли прізвища дітей, однак учи­телька наполягала на своєму. Тоді Наталя запропонувала версію, що Оксанка це зроби­ла випадково, але реакція ді­вчинки її тодї дуже вразила. У присутності педагога і своєї матері Оксана голосно промо­вила, що розбила вікно саме вона й обов'язково зробить це ще раз... Це був лише перший випадок. Тоді Наталя заплатила за скло, подарувала вчительці велику коробку цукерок, спо­діваючись, що все минеться... Проте ні...

          Потім були звинувачення, що Оксанка не відвідує занять, зневажає вчителів, псує шкіль­не майно, курить у шкільному дворі. А ось сьогодні Наталі сказали, що її донька обра­жала однокласницю та навіть вдарила її...
          І як Наталі вплинути на власну доньку? Усі чекають від неї якихось дій, але яких? Розмови? Та скільки вже їх було! Фізичний вплив? Ді-вчину-підлітка ж не битимеш, та й Наталя ніколи не була прихильницею фізичного на­сильства проти дітей. Не ви­ховує це, а тільки залякує та заганяє проблеми вглиб. То що ж робити?!
         Так і не маючи чіткого пла­ну дій та не знаючи, як і про що розмовляти з Оксаною, Наталя повернулася додому. Дівчинка була у своїй кімнаті, слухала му­зику і, здається, зовсім не пла­нувала готувати домашнє за­вдання. Тож привід почати роз­мову вже є. І Наталя почала...
         Зайшла в доньчину кімнату, вимкнула музику, повернулася до Оксанки, щоби сказати їй, що час у помешканні прибра­ти, та й узагалі, вона була сьо­годні у школі... Та, повернув­шись, побачила перед собою не важку дитину, не підлітка, який переживає чергову кри­зу, а маленького їжачка, що ось так, випустивши голки, тільки й чекає на те, що зараз його* хтось ображатиме, звинувачу­ватиме, каратиме... Ні, Наталя розуміє, що її донька не має ра ції, але цього разу вона її не ка­ратиме. Жінка спробує інший метод - метод любові. Наталя підійшла до Оксанки, сіла біля неї на диван та пригорнула ді­вчинку. Спочатку та не зрозумі­ла, що до чого, потім напружи­лася, як струна, а тоді... з очей дитини покотилися сльози.
          - Мамо, я і справді не хотіла, але всі вони... всі вони весь час мене ображають, кажуть, що я не маю батька, що він залишив нас... І я... я просто хотіла, щоб ця дівчина-старшокласниця замовкла. Я більше ніколи не робитиму цього...
          Якби того вечора Наталя почала розмову з інших слів, з образ та звинувачень, вона би просто втратила доньку. Але доля допомогла жінці піді­брати правильні слова та від­повідний ключик до серця її Оксанки. За маскою важкої ди­тини ховалася звичайна обра­жена дівчинка, яка відчувала себе нікому не потрібною та в такий спосіб, як погані вчинки, намагалася просто приверну­ти до себе увагу.
       Минуло декілька місяців. Наталю до школи більше не ви­кликають через те, що немає на те причин. Оксана почала навчатися добре, відокреми­лася від поганої компанії та позбулася шкідливих звичок, і жінка тому дуже радіє... А ще між матір'ю та донькою пану­ють справжня любов та вза­єморозуміння...